35.  ДЕРЖАВНИЙ ЛАД в 17-18 ст.

У другій половині XVI ст. Більшість українських зе­мель перебувала під владою Речі Посполитої. В Україні зростав феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт, зокрема після Люблінської унії 1569 р. Внаслідок за­гострення соціальних і національних суперечностей напри­кінці XVI—першій половині XVII ст. На українських землях спалахували народні повстання. Вони охопили майже всю Східну Україну і мали важливі історичні наслідки По суті, всі народні виступи стали провісниками народне визвольної війни, яка розгорнулася 1648—1654 рр. Під проводом Богдана Хмельницького.

Придушення селянсько-козацького повстання 1637— 1638 рр. І терор, що наступив після цього, вкрай загострили соціальні й національні суперечності, прискоривши загальнонародний вибух, який поклав початок визвольні:' війні українського народу за знищення влади польських феодалів.

Селянсько-козацьке повстання 1637—1638 рр. Під про­водом Я. Острянина (Остряниці) було жорстоко придуше­не, чимало учасників страчено. За ординацією Війська Запорізького реєстрового 1638 р. Реєстр козаків був змен­шений до 6 тис. Було відмінено порядок обрання козаць­кої старшини, яка призначалася з польської шляхти. Польська історіографія назвала період 1638—1648 рр. Ві­ком «золотого спокою». Чим цей спокій закінчився — ві­домо: навесні 1648 р. Вибухнула народно-визвольна війна українського народу. Розпочався новий період української історії. Нова Українська держава визріла у надрах За­порізької Січі, що проводила самостійну політику, нала­годжуючи зв'язки з різними державами. З перших днів народно-визвольної війни фактична влада перейшла до рук Запорізького війська. Генеральний уряд на чолі з гетьманом виконував функції кабінету міністрів і зайнявся організацією держави. Вся територія була поділена на полки і сотні. Військові старшини (на відміну від Запо­різької Січі) виконували також функції цивільної влади. Судова система набула козацького характеру. Зазнала змін податкова система — всі податки і данини, що надходили й належали польській владі, переходили тепер до військової скарбниці. Уряд України розгорнув широку дипломатичну діяльність з іноземними державами. Був складений також реєстр війська.

Піднявшись 1648 р. На визвольну боротьбу, український народ передусім ліквідував польську адміністрацію в Ук­раїні, що потягнуло за собою необхідність негайного ство­рення власної національної державності. Будівничими цієї державності стали українська шляхта, козацька стар шина. Перед молодою державою виникли два основні зав дання: внутрішнє, тобто забезпечення нормального функціонування економічної системи, правопорядку, захист українського населення тощо; зовнішнє, тобто захист незалежності й території.

Ознаками прояву державної влади в Україні тоді були. Органи публічної влади, територіальний поділ, введення своєї податкової системи.

При формуванні української державності використову­вався досвід військово-адміністративної влади, створений у Запорізькій Січі. Власне такий досвід військової полково-сотенної організації був перенесений на визволені території України. Це зумовлювалося тим, що в екстремальних умовах виникла потреба максимально об’єднати і мобілізувати на боротьбу всі сили народу. Саме ця організація стала єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні.

Система органів публічної влади мала три уряди: ге­неральний, полковий і сотенний. Сотенні, в свою чергу, у військовому відношенні поділялися на курені — у кожно­му по 20—ЗО козаків. Формально вищим органом влади у цей період вважалася військова рада. Але вона не була постійно діючим органом й скликалася для розв'язання найважливіших питань життя України, ведення війни, об­рання генерального уряду.

Реально вища влада належала генеральному урядові, повноваження якого поширювалися на всю територію Ук­раїни. До генерального уряду входили гетьман і його по­мічники, що утворювали раду генеральної старшини при гетьманові.

Главою України, її правителем був гетьман. Він наді­лявся широкими державновладними повноваженнями v галузі політичній, військовій, фінансовій і судовій, видавав також загальнообов'язкові для всіх нормативні акти -універсали (від лат. Universalis — загальний), скликав ради, був вищою судовою інстанцією.

Як і в Запорізькій Січі, генеральні старшини очолювали окремі галузі управління. Так, генеральні обозні осавул, хорунжий відповідали за військові справи та матеріальне забезпечення. Звичайно, генеральний обозний вважався першою посадовою особою після гетьмана.

Серед інших генеральних старшин обов'язки розподі­лялися так, як і в Запорізькій Січі. Зокрема, генеральний бунчужний був головним охоронцем знаків гідності геть­манської влади, генеральний писар керував зовнішніми відносинами, генеральний суддя очолював вищий судовий орган, що був апеляційною інстанцією для полкових і со­тенних судів, генеральний підскарбій відав справами казни.

На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Пол­ковий уряд становили полковник і полкові урядовці, які обиралися полковою старшиною. Сотенний уряд складав­ся з сотника та його помічників.

У великих містах управління здійснювали магістрати, в малих, але привілейованих, — отамани. У звичайних містах управляли городові, які обиралися, а в села — сільські отамани. Україна мала своє військо, чисельність якого не була постійною. Так, за Зборівським договором 1649 р. Визнаний реєстр козаків — у 40 тис., за Білоцер­ківським (1651 р.) — до 20 тис. Загалом у 1648—1654 рр. Армія сягала 300 тис.

Територія Української держави наприкінці війни охоп­лювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. Звільнені території також поділялися на полки і сотні, які з літа 1648 р. Вважалися територіальними одиницями й охоплювали не тільки козаків, а й усе населення, яке про­живало на їх терені. За Зборівським договором звільнена територія України охоплювала три воєводства: Київське, Брацлавське, Чернігівське. Вони ж поділялися на 16 полків і 272 сотні. У 1650 р. Полків було вже 20.

Зазначимо, що Запорізька Січ становила адміністра­тивно-територіальну одиницю.

Така полково-сотенна ознака державності властива тільки Україні й проіснувала до ліквідації залишків ук­раїнської державності, тобто до 1783 р. Для матері­ального забезпечення державного будівництва була вве­дена податкова система. Податки платило все населення України, за винятком реєстрових козаків. У цей час в Україні створювалася своя грошова система.

Особливості української державності — виборність ор­ганів публічної влади, роль колективних органів (рад) дає підстави вважати, що в неї були закладені основи республіканської форми правління. Україна визнавалася рівноправним суб'єктом міжнародних відносин, підтриму­вала дипломатичні відносини з багатьма іноземними дер­жавами (Туреччиною, Молдавією, Угорщиною тощо).